Наукові праці. Історія

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІДЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ В ПРАЦЯХ Ю. БОЙКО-БЛОХИНА

Я. І. Гарагун

Автор статті доводить, що Ю. Бойко-Блохин був одним із перших дослідників теорії
українського націоналізму, який повно і всебічно, дослідивши всі існуючі праці з зазначе-
ного питання, зміг надати просте та позитивне значення цьому поняттю, позбавив-
ши його політичного окрасу та відмежувавши від інших течій, а також виділив основні
принципи, на яких ґрунтується ідея українського націоналізму. Враховуючи зазначене,
праці Ю. Бойко-Блохина були направлені на надання необхідного обсягу знань пересіч-
ному українцеві як на території СРСР, так і в еміграції та спонукали читача до усвідо-
млення пережитих подій в минулому, об’єктивному ставленні до сучасного і вироблення
власного бачення майбутнього, пробуджували у ньому національну свідо-мість і непо-
хитність перед ворогами національної ідеї.

РАДЯНСЬКИЙ ФЕНОМЕН ДОПОМОГИ ЗА ДЕРЖАВНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ І ПРОФСПІЛК (середина 50-х – середина 60-х рр.)

В. М. Докашенко

У статті досліджується роль професійних спілок у виплаті соціальної допомоги за
тимчасовою непрацездатністю, на допологову та післяпологову відпустки. Аналіз пра-
вової бази засвідчив, що розширення державою цих компетенцій у період «відлиги» був
зумовлений загостренням політичної боротьби між її прихильниками та ортодоксаль-
ними сталіністами. Доводиться, що в порівнянні з періодом сталінщини діяльність
профспілок набула більш гуманістичних рис, хоча їм так і не вдалося позбутися своєї
тоталітарної суті. Зроблено висновок про те, що розмір соціальної допомоги був пос-
тавлений владою в залежність від політичної відданості громадян. Безпосередня
участь професійних спілок у цьому процесі свідчить про безперервність процесу їхнього
одержавлення.

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ В РОКИ ПЕРЕБУДОВИ (1985–1991 рр.)

І. С. Міронова

Проаналізовано суть політики радянського уряду щодо вирішення національного пи- тання і проблем національних меншин в Україні в роки перебудови. Виділено основні етапи її реалізації. Окрему увагу приділено проблемі повернення депортованих народів в Україну, а також культурно-освітньому розвитку національних меншин. Доведено, що політика радянської влади щодо вирішення національного питання в Україні, як і в СРСР у цілому, мала неоднозначні наслідки, що виявилось у неспроможності відповісти на ви- клики цивілізаційного розвитку в багатонаціональному Радянському Союзі, з одного бо- ку, та активному прояві національної самосвідомості етнічних меншин, з іншого.

СЛОВ’ЯНСЬКА ОКРЕМІШНІСТЬ ТА АКУЛЬТУРАЦІЯ ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ДО КАНАДИ

Н. Г. Солонська

У статті здійснюється спроба представлення української моделі акультурації в Ка- наді, що ґрунтується на пріоритеті та ідеї збереженні власної національної культури і разом із тим на усвідомленій підтримці політики багатокультурності країни, на пода- льшому розвитку її культури, міжкультурній комунікації в інокультурному середовищі. Увагу зосереджено на українських поселенцях, перша хвиля яких прибула до Канади в 1891 р. на постійне проживання і належала, як й інші слов’яни, до недомінуючої (акуль- тураційної) групи населення

ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРЕЙСЬКИЙ ПАРТІЙ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОМУ РЕГІОНІ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

О. С. Ядловська

Статтю присвячено особливостям формування, організації та діяльності партій- них осередків, висвітленню основних програмні вимоги щодо національного питання єв- рейських партій та громадсько-політичних організацій на Півдні України на початку ХХ століття. Найбільш дієвими були єврейські соціалісти (Бунд, «Поалей-Ціон», Сіоні- стсько-соціалістична робітнича партія, Єврейська соціалістична робітнича партія), також регіон залишався одним із центрів сіоністського руху. Окреслено особливості роботи громадсько-політичних єврейських організацій, зокрема, сіоністських: клуб «Ка- дима», Комітет єврейського колоніального товариства, Союз сіоністської учнівської молоді Росії, «Геховерь». Автор зазначає, що єврейські ліберальні сили у регіоні були представлені Спілкою для досягнення рівноправ’я євреїв в Росії. Виявлено факти епізо- дичної діяльності єврейських територіалістських організацій. Доведено, що єврейський рух на початку ХХ століття на Півдні України набув значних масштабів.

АНАРХІЗМ. НОВИЙ ПОГЛЯД З ПОЗИЦІЙ СУЧАСНОСТІ

Ю. В. Котляр

Монографія В. Савченка присвячена зародженню, становленню та еволюції анархі- стського руху в Україні у першій третині XX ст. У цей період українські землі стали ареною революційної боротьби та експериментами з побудови «нового світу». В Украї- ні, анархістські ідеї були здатні захопити і підняли на боротьбу десятки тисяч чоловік, що мріяли про свободу і рівність. Загострення соціальних протиріч, відчуження верховної влади від суспільства, нев- доволення внутрішньою і зовнішньою політикою, яку проводила влада, формування ро- бітничого руху призвели до створення анархістського руху в Україні, який формувався як частина міжнародного анархістського руху. Одеса, Катеринослав (сучасна назва Дніпра) та Харків були центрами анархізму в Російській імперії, Українській Народній Республіці, Українській Державі та Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Саме там формувалися нові ідеологічні течії, і анархізм знайшли підтримку робітників. Під час революції 1905–1907 рр., у боротьбі проти монархії, проти контрреволюції та більшовицької диктатури 1919–1929 рр., анархісти опинилися на одному боці з тво- рцями української державності, а Н. Махно виявився творцем оригінального «проекту» будівництва українського суспільства на принципах самоорганізації і федералізації

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІЗНЬОПАЛЕОЛІТИЧНОГО ПОСЕЛЕННЯ АНЕТІВКА II В 2015 році

А. В. Главенчук, І. В. Піструіл, О. П. Секерська

У польовому сезоні 2015 року було продовжено дослідження пізньопалеолітичного по- селення Анетівка ІІ, розташованого на околиці с. Анетівка Доманівського району Мико- лаївської обл. Вивчалася ділянка ИП/23-30, яка прилягає безпосередньо до виробничих мікрокомплексів, які досліджувались на ділянці ЕП/13-22 в 1992–2006 роках Причорно- морською експедицією під керівництвом В. Н. Станко. Методика розкопок включає роз- чищення культурного шару за умовними мікрогоризонтами зняття потужністю 5–7 см і поквадратною промивкою ґрунту, що дозволяє виключити втрати дрібноформатного матеріалу. У 2015 році були досліджені 15, 16, 17 і 18 (частково) мікрогоризонти знят- тя культурного шару. Археологічні знахідки залягали нерівномірно. Потужність жовту- ватих суглинків, в яких залягає культурний шар пам’ятки Анетівка ІІ в різних місцях рі- зна – це пов’язано зі схиловими змивами в давнину і різними умовами накопичення літо- логічних пачок. У 2015 році було розчищене непорушене скупчення археологічного ма- теріалу (робоче місце). Під час розкопок в сезоні 2015 року в процесі розчищення куль- турного шару ділянки ИП/23-30 виявлено 13729 екземплярів крем’яних виробів і понад 6500 фрагментів кісток тварин.

БУДІВНИЦТВО КАХОВСЬКОЇ ГЕС І СТВОРЕННЯ ПІВДЕННОГО ЕНЕРГОРАЙОНУ (ПОДНІПРОВ’Я, МИКОЛАЇВ, ХЕРСОН, ОДЕСА І КРИМ) У 1950–1953 рр.

П. В. Сацький

У статті досліджується процес адміністрування будівництва Каховської гідроелек- тростанції у 1950–1953 рр. урядовими і партійними інституціями УРСР та СРСР. Осо- блива увага звертається на програму формування Південного енергорайону, яким мало бути об’єднано Подніпров’я, Миколаїв, Херсон, Одесу і Крим. Розвиток єдиного Південного енергорайону мав на меті забезпечити раціональну експлуатацію енергетичних потужностей півдня України (до 1954 р.) і Кримського піво- строва, а також планувався під програму розвитку сільського господарства у півден- них районах України і північних районах Криму. У контексті програми будівництва Пів- денно-Українського і Північно-Кримського каналів та системи зрошування півдня України і півночі Криму. Економічний і соціальний розвиток цих регіонів потребував збільшення енергоспоживання і потужний енергорайон, формування якого мало бути завершено завдяки будівництву Каховської гідроелектростанції, мав створити умови для елект- рифікації сільського господарства й забезпечення стабільності енергоспоживання у пе- ріоди пікового споживання електроенергії протягом року. Будівництво Каховської гідроелектростанції здійснювало Головне Управління «Дніп- робуд» Міністерства електростанцій СРСР. Проте, вагому роль у кадровому та ма- теріальному забезпеченні цього будівництва відігравали Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У та місцеві партійні організації. Будівництво Каховської гідроелектростанції й формування Південного енергорайону забезпечувало покращення енергетичного забезпечення Кримського півострова і поси- лювало його енергетичний зв’язок із Україною.

НОТАРІАТ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В МОДЕРНІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Н. В. Шевченко

Модернізаційні процеси в Російській імперії, які проходили в другій половині ХІХ сто- ліття відзначилися зміною суспільного та економічного життя населення. Серйозні зміни в економічному житті зумовили необхідність перетворень в усій державній сис- темі. Значний вплив модернізаційні процеси здійснили на збільшення ролі та кількості ін- телігенції. Попит на освічених людей, зокрема на Півдні, стимулював розвиток освіт- ньої сфери. Важливу роль після затвердження «Положення про нотаріальну частину» (1866 р.) відігравали нотаріуси, які були не лише освіченими, а й повинні були виконати ряд вимог для того, щоб мати можливість займатися нотаріальною діяльністю. Вимоги, яких повинен був дотриматися нотаріус перед складанням присяги на засі- данні окружного суду стосувалися різних сфер життя нотаріуса. Зокрема, дана особа повинна бути російським підданим, який досяг 21-річного віку, обов’язковим було вне- сення застави також особа, яка претендувала на зайняття посади нотаріуса мала пройти перевірку на предмет вміння правильно викладати нотаріальні акти, знання форм нотаріального провадження, цивільних законів і різних статутів, необхідних для вчинення нотаріальних дій. Модернізаційні процеси Російської імперії другої половини ХІХ століття призвели до здійснення реформ, які позитивно вплинули на активний розвиток міст, зокрема на Пі- вдні України, до підняття престижу розумової праці та збільшення кількості нотаріа- льних установ і ролі нотаріату в приватних та державних справах

Південна Пальміра та її мешканці в часи М. С. Воронцова (перша половина XIX ст.)

И. М. Шкляж, П. А. Мацюта

У першій чверті XIX ст. Одеса стає центром Новоросійського генерал- губернаторства. Місто швидко розвивається, зростає його населення, що складаєть- ся з представників численних народів, культурних і політичних рухів півдня сучасної України. М. С. Воронцов, який став у цей період генерал-губернатором Новоросії, чимало зро- бив для розвитку Одеси та цілого краю. «Південна Пальміра», як тоді називали центр, перетворилась в унікальне місто зі строкатим та багатонаціональним поселенням, де відбувався інтенсивний взаємовплив різних культур

ГОЛОДОМОР 1932–1933РР. НА МИКОЛАЇВЩИНІ В ФОРМІ РЕПРЕСІЙ: ДОЛІ ЛЮДЕЙ ОЧИМА ІСТОРИКІВ, МОВОЮ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

М. М. Зеркаль

У статті досліджуються кримінальні справи репресованих мешканців Миколаївщини в 1932–1933 роках. Здійснюється спроба привернути увагу читачів не просто до ста- тистики жертв тоталітарного радянського режиму, а підняти проблему свідомості народу до вчинюваних злочинів посадовців та вшанування пам’яті невинних жертв, про яких залишились дані кримінальних справ і одночасно віддати данину поваги до замор- дованих голодом і не зафіксованих на сторінках документів. Розкривається антигу- манний, протиправний характер діяльності партійного та державного апарату в спра- ві тотального знищення селянства Півдня України і тотальної експропріації їхнього майна

РОСІЙСЬКІ ОЦІНКИ БЛИЗЬКОСХІДНОЇ ПОЛІТИКИ ОБАМИ

А. П. Косов

Близькосхідна політика США привертає до себе увагу в усьому світі, в тому числі і в Російській Федерації, де до того ж в останні роки істотно зріс антиамериканізм. Виходячи з тривалого геополітичного суперництва Москви і Вашингтона, а також спроб Кремля повернутися на Близький Схід, інтерес політико-академічної спільноти до дій американців в цьому регіоні не зникає. Метою статті є розгляд поглядів провідних російських політиків, дипломатів, учених і експертів на близькосхідну політику Обами. Автор приділяє особливу увагу на інтерпретації представниками політико-академічної спільноти Росії основних напрямків курсу Вашингтона на Великому Близькому Сході, експертні міркування щодо успіхів та невдач США, а також їхні роздуми про перспективи американців у регіоні в контексті подій «арабської весни». Зроблені висновки про дискусійність цілого ряду питань, що стосуються близькосхідної політики Обами: причетність Вашингтона до подій «арабської весни»; результати арабських революцій для Вашингтона; американські перспективи на Великому Близькому Сході.

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ В ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Ю. В. Котляр

Альтернативна історія пов’язана з традиційною історією, оскільки вони мають один предмет – минуле людства. Для більш багатомірного, істинного уявлення минулого і потрібно формувати альтернативну історичну науку. Початок історичним альтернативам було покладено, ще давньоримським істориком Титом Лівієм. Значний вплив на визнання альтернативної історії науковим напрямом зробила праця лауреата Нобелівської премії І. Пригожина «Кінець невизначеності. Час, хаос і нові закони природи». Французький історик, представник школи «Анналів» Ф. Бродель у межах концепції нелінійності розвитку досліджував питання взаємодії ба- гатоманітності історичних часів. У радянській історіографії проблеми альтернативності історії, враховуючи маркси- стський підхід до вивчення історії суспільства, не розвивалися належним чином. М. Гефтер вважав, що категорія «альтернативність розвитку» надає послідовності та єдності історичному світогляду. Дослідженнями проблеми випадковості в історії займався А. Гуревич. Питання альтернативності історичного процесу цікавили, голов- ним чином істориків, які займалися дослідженням методологічних питань: Є. Жукова, І. Ковальського, П. Волобуєва. Певний інтерес до альтернативної історії виявляє відомий український історик Н. Яковенко, яка вивчає ці два виміри історії – соціальний та антропологічний. Завдяки альтернативній історії починає кардинально змінюється вектор наукового пошуку. Для історичної науки важливим наслідком загального повороту наукового мис- лення є те, що історика починають цікавити події, що відбулися не самі по собі, а в контексті нереалізованих можливостей.

ТЕОРІЯ АРХІВНОГО ПОШУКУ ВОЛОДИМИРА МИКОЛАЙОВИЧА АВТОКРАТОВА (матеріали до курсу «архівна евристика»)

Л. Л. Левченко

У статті проаналізовано теорію архівного пошуку В. М. Автократова, видатного теоретика-архівіста ХХ ст., який першим з архівознавців у центр архівної евристики поставив людину (історика, архівіста), наголошував на вивченні інформаційних потреб, пошукового мислення, стратегії, тактики і методів архівного пошуку. Вчений убачав два види архівного пошуку: традиційний (неавтоматизований, здійснюваний архівістом, істориком, дослідником іншої галузі науки) і, нетрадиційний або автоматизований; на- полягав на тому, що автоматизований пошук ніколи не забезпечить настільки довер- шеного результату, як традиційний. Результативність традиційного пошуку, на дум- ку В. М. Автократова, залежить від якості описування, тому він пов’язує надійність описання з пошуком. Однак, теорія описування, що в кінцевому результаті мала б за- безпечувати інформаційні потреби користувача, залишається нейтральною до нього. Традиційний архівний пошук має глибоке коріння в специфіці архівного інформаційного середовища, відповідає характеру задоволення потреб історика в архівній інформації. Традиційний архівний пошук оперує образами й не знає штучної пошукової мови, посере- дників, інформаційний запит у ньому злитий із пошуковим приписом. Ключовим для по- шуку стає чинник походження документа від певної епохи, важливих в історії подій, з якими пов’язаний фондоутворювач. Стратегія пошуку передбачає послідовне звуження цілі: від пошуку архіву до пошуку документа в справі. За такої постановки питання зро- зуміло, що основне навантаження несуть описи фондів. В. М. Автократова цікавлять складні завдання й він виокремив кілька етапів їхнього вирішення: пробні пошуки «архів- на розвідка», власне пошуковий етап, досягнення логічної межі. Найважливішим чинни- ком успішності архівного пошуку В. М. Автократов уважав «занурення» історика в ре- троспективний інформаційний простір. Учений уточнив ідею «перехресного пошуку» й заперечив можливість її реалізації, вказавши, що в реальності його не може бути, оскі- льки пошукова думка рухається або «зигзагоподібно» або навіть у лабіринті», а також існують психологічні чинники, що істотно впливають на пошукове мислення дослідни- ка. Така трактовка думки В. М. Автократова більше відповідає його позиції стосовно обмежених можливостей автоматизованого пошуку (перехресний пошук можливий ли- ше за існування чіткої кібернетичної системи).

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МЕНТАЛІТЕТУ СУЧАСНИХ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ

Л. Я. Лук’янчук

У статті аналізується історія формування менталітету сучасних східнослов’ян- ських народів, яка нараховує тисячоліття і бере свій початок від східнослов’янських племен, що мігрували в першому ст. н. е. на північний захід. Сучасні східнослов’янські народи своїм історико-культурним розвитком суттєвo відрізняються, що вплинуло на їхню ментальність та формування національних цінностей і традицій. Аналізується феномен української ментальності.

ІСТОРІЯ СПІВПРАЦІ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ І КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

І. Є. Підберезних

На основі публічних промов, прес-конференцій, інтерв’ю, статистичних та інших фактологічних матеріалів досліджено двосторонні відносини Сполучених Штатів Аме- рики (США) з Асоціацією країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), стан і еволюцію міжнарод- них відносин у Південно-Східній Азії (ПСА), включаючи розвиток багатостороннього ре- гіонального співробітництва, його рівень. За допомогою синтезу, аналізу, порівняльно- історичного методу, на основі принципів історизму та об’єктивності зроблено такі ви- сновки. Політика адміністрації Барака Обами у ПСА надала нового значення відносинам США з АСЕАН як колективним органом держав ПСА.